ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ КЛАСТЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Анотація

Кластерна концепція в даний час переживає "другу хвилю" науково-практичного інтересу, що виражається в дослідженнях можливостей інтернаціоналізації промислово - інноваційних кластерів, розуміння кластерів в контексті еволюційної економіки як бізнес-екосистем, привносять необхідну різноманітність і адаптивність існуючим моделям мережевих взаємодій, а також можливостей виявлення позитивних і негативних кластерних екстерналій. Кластерний підхід стає найбільш ефективним механізмом розвитку міжнародних економічних взаємодій у сучасних умовах і, зрештою, є мезорівнем конкурентоспроможних міжнародних інтеграційних систем і необхідною умовою якісного росту інтеграції в європейському економічному просторі [1, c. 29].
Підтримка кластеризації інноваційної діяльності має здійснюватися з метою: розвитку приватної ініціативи, зростання інтелектуального потенціалу регіону; розширення фінансової бази формування місцевого бюджету; утримання кваліфікованої робочої сили, підвищення рівня зайнятості та якості життя населення; створення умов для забезпечення економічної, технологічної та інформаційної безпеки регіону [2].
Розвиток національної економіки на основі інновацій включає в себе заходи щодо диверсифікації структури підприємництва єврорегіонів, орієнтації на виробництво секторів економіки та зростання економічного потенціалу з використанням інноваційних методів, зокрема:
- розробка регіональної секторальної програми економічного розвитку;
- підтримка участі підприємств у різних міжнародних мережах економічного співробітництва;
- впровадження програм підтримки інноваційного розвитку та модернізації малих і середніх підприємств.
Ефективність реалізованої регіональними органами державної влади кластерної політики припускає:
1) своєчасність реакції держави на потреби кластера;
2) комплексність державної підтримки;
3) диверсифікація використовуваних механізмів та інструментів за
стадіями життєвого циклу;
4) випереджальний розвиток інфраструктури;
5) переважна підтримка ядерних підприємств кластерів.
Проведений аналіз дозволив виявити особливості розвитку механізмів підтримки та окреслити напрями державного регулювання кластеризації.
Окрему групу представляють заходи підтримки, пов'язані з інституційними перетвореннями в структурі органів влади та управління регіонального та муніципального рівня, в бізнес-середовищі, у взаєминах бізнесу і держави.
Виходячи з аналізу проблем формування та розвитку кластерів, можна сформулювати найважливіші стратегічні напрямки діяльності органів виконавчої влади, спрямовані на стимулювання процесів формування та розвитку кластерних систем: створення комунікаційних майданчиків та умов для організації процесів узгодження та координації інтересів учасників кластерів; формування інституційного середовища, що забезпечує вільний обмін інформацією, людьми, капіталами та послугами між учасниками кластерів; розробка та реалізація програм розвитку малого та середнього бізнесу, що формує економічне середовище забезпечуючих послуг для основних підприємств кластерів; сприяння формуванню людського потенціалу, адекватного вимогам, що пред'являються до якості персоналу з боку підприємств кластеру (підготовка та перепідготовка персоналу, залучення кадрів вищої кваліфікації, розвиток системи освіти); підтримання та розвиток інфраструктури, необхідної для розвитку кластерів: соціальної, інноваційної, виробничої, транспортної, інформаційної; створення нормативно-правового середовища, що забезпечує: прозорість конкурентного середовища, стабільність і прозорість ринкових, у тому числі майнових відносин, зниження бар'єрів входу на ринок, зниження корупційних витрат, дотримання прав власності; розвиток інноваційного середовища: підтримка створення венчурних фондів, центрів трансферту технологій, бізнес-інкубаторів, інноваційно-технологічних центрів, технопарків тощо, стимулювання розвитку малих високотехнологічних фірм, поліпшення їх інфраструктурного забезпечення; підтримка інноваційного потенціалу фундаментальних і прикладних НДР на базі державних організацій; загальне сприяння в комерціалізації НДДКР тощо; фінансова підтримка (створення державних інвестиційних компаній, що беруть пайову участь у реконверсії кризових та створенні нових підприємств; надання преференцій та пільг тощо; сприяння доступу до кредитних ресурсів, надання пільг з використання державного майна тощо); презентація кластерів на міжнародному та внутрішньому ринках; сприяння інтеграції підприємств кластерів у загальностранові господарські процеси; запровадження інституту кураторства за значущими проектами у складі кластеру; стимулювання процесів інтеграції підприємств кластеру в загальногосподарські процеси. допомогу у здійсненні комплексного технічного переозброєння виробництв потенційних кластерів [3, c. 118].
Необхідне адресне стимулювання підприємств кластерів на сучасному етапі розвитку економіки з боку регіональних органів влади та управління, яке сьогодні практично не здійснюється. Для транскордонних регіонів характерна політика формування сприятливого середовища для розвитку кластерів, яка передбачає зняття адміністративних бар'єрів, поліпшення бізнес-клімату, розвиток інфраструктури. Для визначення можливостей досягнення стійкості кластера і взаємодіючих з ним систем до впливів зовнішнього середовища держава розглянута як квазікорпорація, що дозволило використовувати основні пово-життя менеджменту для формування регіональної кластерної політики.
Стійкість функціонування кластерів може бути досягнута в рамках формування такої системи державних механізмів, яка сприяла б ефективним:
• формуванню державою організованого простору, що включає створення самого кластера, мереж його розвитку, ділового середовища (або інноваційної екосистеми);
• регулюванню шляхом консолідації активності всіх зацікавлених в ефективному розвитку кластерів господарюючих суб'єктів території. Координація може здійснюватися за рахунок ініціювання нових проектів і підтримки ядерних підприємств кластеру, а також застосування різних ін-струментів економічної політики.
• контролю за досягненням цільових показників розвитку кластерів і території, а також ефективним розподілом обмежених ресурсів.
Контроль за реалізацією кластерної політики забезпечується: формуванням системи моніторингу проектів і програм розвитку кластеру, а також їх коригування; включенням до макропоказників розвитку регіону індикаторів реалізації кластерної політики на території, які дозволять виявити загальну залежність розвитку кластеру та регіону; проведенням аналізу ефективності взаємодії регіональних органів влади з центральними, у т. ч. виявленням тенденцій та перспектив участі регіону в реалізації національних програм, проектів [4]. Система моніторингу повинна пов'язатися з системою координації діяльності кластера з боку регіональних органів влади та управління.
Системоутворюючою метою сучасної кластерної політики стає розвиток даних мережевих структур на принципах приватно-державного партнерства, де держава і бізнес інтегрують свої зусилля та інтереси. Підтримуючи створення та розвиток кластерів, держава бере участь у реалізації колективних проектів, виходячи з потреб бізнесу та ринку, що значно підвищує ефективність витрачання бюджетних коштів. Кластерна політика в Україні реалізується, переважно, через створення полюсів зростання, покликаних об'єднати бізнес, наукове співтовариство та освітні структури для забезпечення прогресивних структурних перетворень в економіці території. Локалізація кластерів у депресивних регіонах дозволяє державі знизити рівень їх дотаційності та міжрегіональної диференціації. В даному випадку кластерна політика полягає у своєчасній і всебічній підтримці проектів випереджального розвитку латентних кластерів для максимальної стимуляції створення нових виробництв. Відповідно, підтримуючи створення та розвиток кластерів, регіональні органи влади та управління зміцнюють соціально-економічне становище периферійної території, стимулюють економічне зростання, створюють умови для успішного функціонування інших суб'єктів господарської діяльності та сприяють підвищенню якості життя населення.