ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ

Анотація

Серед основних глобальних проблем розвитку можна назвати і проблеми зростаючої нерівності. Підтвердження цього може слугувати доповідь ООН 2019 року «За межами доходів, за межами середніх показників, за межами проблем сьогодення: нерівність у стані людського розвитку в ХХІ сторіччі» [1] в серії доповідей про стан людського розвитку (які щорічно видаються ООН вже на протязі 30 років). В роботі (статті) автори не тільки проаналізують наявні статистичні дані щодо зростання нерівності серед країн та регіонів світу, а і запропонують нові концептуальні підходи щодо забезпечення глобального розвитку з врахуванням необхідності «подолання» наявної та зростаючої нерівності.

Як показано в роботі Е. Лобанової [2]: «Основне питання в оцінці нерівності – ступінь її виправданості та справедливості: виправданості з точки зору сприяння подальшому розвитку, а справедливості – з погляду економічної обґрунтованості. Економічно обґрунтована нерівність завжди сприяє розвитку, але її надмірна концентрація може еволюційно чи революційно зупинити подальший розвиток. Тобто є межа, перетнути яку небезпечно навіть в умовах економічно виправданої нерівності. Інша справа, коли економічна нерівність формується за рахунок чинників здебільшого неекономічного походження. В цій ситуації будь-яке посилення або навіть збереження існуючих масштабів нерівності призводить до стримування розвитку і підриву базових основ суспільної моралі».

Для ілюстрації вищенаведеного (оцінка динаміки зростання нерівності в світі) скористаємося даними з щорічних доповідей Credit Suisse Research Institute’s «Global Wealth Report» [3, 4]. При цьому зазначимо, що на відміну від традиційних даних про нерівність доходів (наприклад дані Всесвітнього банку), доповіді Credit Suisse Research Institute’s наводять дані про багатство, які ще в більшій мірі ілюструють стан нерівності (див. Таблицю 1).

Таблиця 1 – Дані про зміну душового багатства найбагатших країн та світу в цілому в 2000 та 2022 роках

Країна/регіон

2022 рік

2000 рік

2022/2000

Доросле

населення

Багатство
на особу

Джині

Доросле

населення

Багатство на особу

Джині

Багатство на особу

Найбагатші країни

Швейцарія

7 003 000

696 604

77,2

5 503 000

231 354

н/д

301,1%

Люксембург

504 000

657 564

66,3

331 000

207 592

н/д

316,8%

США

251 779 000

579 051

85,0

201 831000

215 146

н/д

269,1%

Гонконг

6 315 000

552 930

73,8

5 092 000

171 057

н/д

323,2%

Австралія

19 359 000

550 110

66,2

13 908 000

108 656

н/д

506,3%

Нова Зеландія

3 364 000

472 153

70,0

2 726 000

79 140

н/д

596,6%

Ісландія

257 000

457 795

64,6

195 000

127 917

н/д

357,9%

Данія

4 538 000

426 494

73,9

4 079 000

110 450

н/д

386,1%

Канада

30 203 000

409 297

72,6

22 795 000

114 618

н/д

357,1%

Нідерланди

13 527 000

400 828

75,0

12 086 000

131 636

н/д

304,5%

Разом (топ-10) 

329 845 000 (6,23%) 

565 626 (40,2%)

н/д

268 546 000 (7,15%)

193 792 (44,2%)

н/д

291,9%

               

Світ

5 298 564 000

87 489

88.9

3 755 393 000

31 380

88,1

278,8%

Для оцінки ступеня нерівності скористаємося загальновідомим показником нерівності – індексом Джині. Аналізуючи дані, наведені в таблиці 1 зазначимо, що не зважаючи на нібито незначні відмінності в нерівності (індекс Джині для світу в цілому виріс з 88,1 в 2000 році до 88,9 в 2022 році, або на 0,9%) та, суттєве зменшення категорії найбідніших, зміни в розподілі багатства мають більш виражений характер (дані по процентним володінням багатства в світі наведені в Таблиці 2: для пояснення – в таблиці наведені відсотки володіння багатством 10% групами людей (від найбідніших до найбагатших), тобто: в 2010 році 10% найбіднішого населення в світі мало 0,0% в загальносвітовому багатстві, а 20% найбідніших – 0,1% багатства; в 2020 році 10% найбідніших виявилися ще боржниками (-0,5%) загальносвітовому багатству; в той же час в 2010 році 99% відсотків населення (не найбагатшого) володіло 56,4% загальносвітового багатства, відповідно 1% найбагатших мав інші 43,6% (100 - 56,4), а в 2020 році 99% мають тільки 54,4% багатства, тоді як частка 1% найбагатших збільшується до 45,6% (100 – 54,4). При цьому звернемо увагу на суттєве зростання середньо рівня багатства з 55 789$ на дорослу особу до 80 690$, або на 44,6%.

А от тепер слід повернутися до питання виправданості та справедливості нерівності. Для більшості н9айбагатших країн світу цілком обґрунтовано високий рівень багатства пов’язаний з високим рівнем продуктивності праці, який в рази більший ніж загальносвітовий рівень продуктивності та має стійку тенденцію до постійного зростання (див. Таблицю 3). Справедливо? Іншим обґрунтуванням високого багатства є високий рівень природних ресурсів в країні. Справедливо?

Таблиця 2 – Розподіл багатства в світі (порівняння 2010 та 2020 років)

 

Відсоток багатства, для (дорослого населення)

Середній та медіанний рівень багатства ($)

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

95%

99%

Сер.

Med.

2010

0,0

0,1

0,3

0,8

1,6

2,8

4,7

8,2

17,2

29,8

56,4

55 789

4 785

2020

- 0,5

- 0,5

-0,3

0,1

0,8

2,1

4,3

8,4

18,2

29,6

54,4

80 690

7 638

Таблиця 3 – Продуктивність праці деяких країн та регіонів світу в 2011 та 2021 роках

Країна/регіон

Продуктивність праці (ВВП(ПКС)/робітника)

2011

2021

2021/2011

2021/2021-світ (рази)

Швейцарія

121 188

130 958

+ 8,1%

3,22

Люксембург

249 763

240 475

-3,7%

5,91

США

118 572

131 112

+ 10,6%

3,22

Гонконг

103 100

199 959

+ 93,9%

4,91

Австралія

90 139

97 134

+ 7,8%

2,39

Нова Зеландія

75 879

78 291

+ 3,2%

1,92

Ісландія

88 082

96 095

+ 8,1%

2,36

Данія

107 200

117 209

+ 9,3%

2,88

Канада

88 896

94 611

+ 6,4%

2,32

Нідерланди

103 755

107 523

+ 3,6%

2,64

Світ

33 348

40 714

+ 22,1%

1,0

Африка

13 360

13 988

+ 4,7%

0,34

Польща

57 465

71 830

+ 25,0%

1,76

G-20

39 244

45 518

+ 16,0%

1,12

Китай

17 370

33 053

+ 90,3%

0,81

Україна 

29 231

29 442

+0,7%

0,72

Виробництво на одного працівника (постійний ВВП 2017 р. міжнародні долари за паритетом купівельної здатності) -- змодельовані оцінки МОП, листопад 2022 р. Цей показник продуктивності праці розраховується з використанням даних про ВВП (у постійних міжнародних доларах 2017 року за паритетом купівельної спроможності), отриманих із бази даних Світового банку «Індикатори світового розвитку», а для обчислення продуктивності праці (як ВВП на одного працівника) використовуються оцінки МОП для загальної зайнятості.

Може скластися враження, що подолати нерівність в сучасних умовах неможливо: розвинуті (найбагатші) країни мають більший фінансово-економічний потенціал (наявне багатство) і, здебільшого, вищі темпи зростання, як і вищий рівень продуктивності праці. І все ж таки, як показано в роботі [5], деякі економіки що розвиваються, досягли більш кращого та потужнішого зростання ніж інші. При цьому, в основі їх успіху лежить виважена довгострокова здебільшого інноваційно спрямована політика та видатна лідируюча роль великих компаній. Серед таких країн виділяють 7 країн-лідерів, які перевищували реальний роковий приріст ВВП на душу населення на рівні 3,5% на протязі 50-ти років: Китай, Гонконг, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея та Таїланд. Ще 11 країн досягли реального зростання ВВП не менше 5% на протязі 20 років (1995-2016): Азербайджан, Білорусь, Камбоджа, Ефіопія, Індія, Казахстан, Лаос, М’янма, Туркменsстан, Узбекистан та В’єтнам. 

Таким чином, як показує проведений аналіз та, перш за все, наявна практика успішного економічного розвитку країн та регіонів світу найбільш оптимальним шляхом ефективного подолання нерівності є шлях, пов’язаний з широким використання інновацій. При цьому менеджмент стикається і буде стикатися з постійною дилемою пов’язаною з справедливістю та обґрунтованістю такого зростання.