ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДІВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Анотація

Машинобудування України традиційно належить до ключових галузей економіки, формуючи індустріальне «ядро» країни. Його роль особливо зросла під час війни, адже поряд із забезпеченням потреб цивільних секторів, машинобудівна галузь стала основою обороноздатності держави. Після здобуття незалежності галузь пережила глибокий спад виробництва [1] і різке зменшення частки у промисловому випуску більш ніж удвічі [2]. В останнє десятиліття перед повномасштабним вторгненням спостерігалися як негативні, так і обнадійливі тенденції. З одного боку, українське машинобудування поступово втрачало позиції на внутрішньому та зовнішніх ринках через експансію великих зарубіжних корпорацій (особливо у наукоємних сегментах) [3], скорочувалася кількість підприємств і зайнятих працівників (лише за 2015–2022 рр. кількість заводів зменшилася на ~800 – до 6084, а чисельність виробничого персоналу на 126 тис., до 247,9 тис. осіб [4]). З іншого боку, у 2016–2021 рр. кількість активних підприємств навіть дещо зросла [5]. Фінансові результати у 2017–2019 рр. демонстрували зростання, зокрема прибуток сягнув рекордних 23 млрд грн (2019 р.) [5]. Це свідчить, що напередодні теперішньої кризи галузь частково відновила потенціал і могла розвиватися швидше за середньопромислові темпи.
Початок повномасштабного військового вторгнення РФ у лютому 2022 року спричинив різке падіння показників машинобудівної промисловості. Фізичне знищення значної кількості заводів, вимушена релокація підприємств у безпечніші регіони, розрив виробничих ланцюгів та логістики, втрата традиційних ринків збуту – все це призвело до скорочення випуску в галузі на 19,9 % у 2022 році порівняно з довоєнним 2021 роком [5]. Експорт машинобудівної продукції обвалився приблизно на третину до $441,9 млн у 2022 р., що відповідає лише ~70 % довоєнного рівня [6]. Натомість імпорт продукції машинобудування сягнув майже $16 млрд у 2022 р., підкреслюючи критичну імпортозалежність внутрішнього ринку [6]. Внаслідок бойових дій різко зменшилася і кількість самих підприємств галузі – з 2022 р. почалося їх масове вибуття з промисловості [5]. Однак уже за кілька місяців війни проявилася протилежна тенденція: нагальна потреба в різноманітній техніці (передусім військового призначення) зумовила вибухове зростання попиту на продукцію українських машинобудівників. Державні оборонні замовлення та інше бюджетне фінансування дозволили завантажити виробничі лінії, а низка заводів оперативно освоїла виготовлення нових видів озброєнь і техніки [7]. У результаті вже в 2023 році галузі вдалося не лише компенсувати воєнний спад, але й перевищити довоєнні обсяги виробництва: випуск продукції машинобудування зріс на 57,6 % проти 2022 року [5]. Особливо стрімке зростання відбулося у виробництві автотранспортних засобів, який у 2023 р. перевищив довоєнний рівень більш ніж наполовину [5]. В той же час, виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції у 2023 р. також збільшилося на 78,8 % [5]. Натомість у традиційних підгалузях важкого машинобудування відновлення йшло повільніше: випуск машин і устатковання у 2023 р. залишався майже на 20 % нижчим від довоєнного [5]. Таким чином, війна призвела до масштабної структурної перебудови галузі – пріоритетними напрямами стали виробництва, пов’язані з обороною та високими технологіями, тоді як деякі «мирні» сегменти переживають стагнацію. Показово, що роль мікро-, малих і середніх підприємств (ММСП) помітно зросла: багато з них інтегрувалися в кооперацію для виконання оборонних замовлень і почали виготовляти продукцію військового призначення [8]. За оцінками, частка прибуткових підприємств у машинобудуванні в умовах війни навіть перевищує середньопромисловий рівень – так, за 2023 р. близько 75,6 % машинобудівних компаній відпрацювали з прибутком (для порівняння, по промисловості в цілому – 71,7 %) [5]. У цілому, оборонно-промисловий комплекс став одним із локомотивів економічного відновлення України – за словами Міністра з питань стратегічних галузей промисловості, обсяги виробництва вітчизняного ОПК у 2023 р. зросли утричі порівняно з 2022 р., а в 2024 р. очікується шестиразове зростання [9]. Це підтверджує високу адаптивність і стресостійкість українського машинобудування, яке навіть в умовах війни змогло переорієнтуватися на нові ніші та забезпечити приріст виробництва.
На сьогоднішній день можна виділити декілька ключових тенденцій розвитку. По-перше, спостерігається технологічна переорієнтація галузі. Цифровізація та Індустрія 4.0 стали вирішальними для конкурентоспроможності. Інноваційні технології є наразі критично важливими для успіху бізнесу: їх активне освоєння дозволяє компаніям підвищувати продуктивність, покращувати якість продукції та утримувати клієнтів, особливо на зовнішніх ринках [8]. Натомість уповільнення інноваційних процесів або недостатня інноваційна активність залишається хронічною проблемою багатьох вітчизняних
81
машинобудівних підприємств, що призводить до втрати конкурентних позицій [4]. Водночас війна і повоєнна відбудова стимулюють підприємства активніше впроваджувати інновації – з’являються нові розробки у військовій техніці, дрони, засоби зв’язку тощо, що може позитивно вплинути на загальний технічний рівень галузі в майбутньому. По-друге, відбуваються зміни в організаційній структурі галузі. Малі підприємства посилюють позиції через кооперацію й гнучкість [8]. По-третє, географічна релокація виробництв, розпочата у 2022 р., стала довгостроковою тенденцією: підприємства створюють нові виробничі майданчики у відносно безпечних регіонах, що сприяє рівномірнішому розміщенню машинобудівних потужностей по країні. Це, своєю чергою, веде до формування нових промислових центрів та індустріальних парків на заході і в центрі України. По-четверте, державні замовлення та оборонні програми перетворилися на важливий чинник розвитку галузі і стали гарантом збуту для багатьох підприємств, стимулюючи їхнє технологічне оновлення.
Сучасне машинобудування України функціонує у вкрай складних умовах. Воєнні руйнування продовжують негативно впливати на виробничий потенціал. Пошкодження та знищення інфраструктури призводить до регулярних простоїв, збоїв технологічних циклів і недозавантаження потужностей. Логістичні проблеми і блокування транспортних шляхів ускладнили постачання сировини і комплектуючих, змусили бізнес перебудовувати ланцюги постачань і нести додаткові витрати. Фінансово-економічна ситуація підприємств також залишається напруженою. З одного боку, зросли витрати на енергоносії та матеріали, відчувається нестача обігових коштів; з іншого – скоротився платоспроможний попит населення, що обмежує комерційні замовлення [1]. Через війну багато контрактів було зірвано, експортні можливості звузилися, а внутрішній ринок відчуває тиск імпортної продукції. Надзвичайно гостро постала проблема дефіциту кадрів: масова міграція населення, евакуація кваліфікованих спеціалістів за кордон, а також мобілізація значної частини працездатного населення призвели до браку інженерно-технічних та робітничих кадрів на підприємствах. Окрім воєнних викликів, існують і давні структурні проблеми галузі. Галузь потерпає від технологічного відставання, нестачі інвестицій і оновлення основних фондів [2]. Не менш серйозною проблемою є недостатня підтримка з боку держави. Хоча урядом України ще до війни було затверджено низку програм розвитку машинобудування, їх реалізація наштовхнулася на суттєве недофінансування, бюрократичні перепони та відсутність стратегічних державних замовлень. Приміром, Державна цільова економічна програма розвитку машинобудування до 2025 р. виконувалася лише частково через брак коштів. Також бракує ефективних механізмів експортного страхування, державних гарантій і підтримки просування української техніки за кордон. Серед соціальних чинників відзначається падіння престижності інженерних спеціальностей і відтік молоді з технічних університетів, що ускладнює оновлення кадрового складу галузі. У комплексі ці проблеми становлять серйозні виклики для відновлення та розвитку машинобудівних підприємств України як в умовах воєнного стану, так і в майбутньому післявоєнному періоді [4].
Незважаючи на перелічені труднощі, державна підтримка, інноваційний розвиток і активна участь у відбудові країни здатні забезпечити динамічне відновлення машинобудівної промисловості та перетворити її на один з головних рушіїв економічного зростання і модернізації України у найближчі роки.

Науковий керівник: канд. екон. наук, доцент кафедри менеджменту підприємств Нагорна І. І.